"Рівне Клаймб" (Rivne Climb)

Звіт-розповідь про 2 тижні знаходження в Криму, в урочищі Батіліман.

Заздалегідь було багато планів. Думали внести свій вклад у розвиток майбутньої школи альпінізму. Коли стало ясно, що активна розбудова бази призупинена, вирішили їхати з надією допомогти хоч в чомусь, а заодно, при можливості, – трохи задовольнити амбіції (жити під такою стіною без сходжень – каторга). І наша присутність там була необхідною. Але нічого особливого ми не здійснили, не можемо похвалитись конкретними досягненнями. А ще ця полоса перешкод… Почалось все з проблеми із купівлею білетів, а далі - ціле намисто подій. За допомогою цього звіту хотілось би, все-таки, вияснити, чому тепер, коли ми повернулися додому, нас так тягне назад, що ж такого особливого ТАМ відбулося…

31 грудня. Ми з важкими рюкзаками, у яких основне спорядження і їжа, чимчикуємо дорогою Ласпі – Батіліман, розуміючи, що не знаємо, що там на нас чекає (на базі проблеми). Біля нас зупиняється авто Резанова Антона, директора «Кримського Гірського Клубу», яке нас завозить прямісінько під кемпінг. Отримуємо запрошення на вечірнє традиційне святкування НР у кемпінгу КГК із шашликом і пловом. Далі знайомимось із базою майбутньої школи «Категорія трудності», де ми будемо жити увесь цей час. Це місце розташоване правіше десь на 100 м від кемпінгу КГК, ближче до сектору «Буревісник». Але, як на мене, нічим не уступає йому у мальовничості: могучі ялівці («можжевельник»), каміння, валуни, чарівні види на море і на гору… Також були всі зручності: газова плита, посуд, вода і дрова, генератор (електрика), буржуйки у 2-х штабних палатках, комфортний туалет із видом на море, домашні тваринки – куниці, лисички, мишки, а бонусом - смачні консерви, овочі, фрукти, крупи і т. д. Але все це разом із інструментом, буд. матеріалами та іншим інвентарем потребувало порядку, який був встановлений на наступний день після того, як ми попрощались із попереднім комендантом.

"Штаб"

 

 

 

Кухня (справа) і 2-й штаб

 

 

 

Коли був налагоджений побут, ми задумались над планами. Але виліз один нюанс – відсутність на базі заліза для альпінізму. Ми думали, що тут буде якийсь набір залізяччя, не врахувавши, що виникла ще одна «трудність» - Сітнік Михайло Олександрович, який нас запросив сюди, змушений був за тиждень до нашого прибуття від'їхати із Батіліману і зупинити всі роботи. Нам уже було пізно щось скасовувати. Подальші інструкції домовились отримувати дистанційно, по телефону. А залізо вирішили доставити кур’єрською службою з Рівного і забрати у Севастополі. До того часу є спортивні траси, болдрінг і мультипітчі.

2 січня. Розминка на секторі «Африка» маршрут «Тис» 5а. Популярний маршрут – видно по його «зализаності» (зі слизькими зацепами скоріш 5с). Погода дуже тепла, лазимо якийсь час у футболках. І не дивно, бо Куш-Кая – буферна зона всіх північних вітрів: буває, що знизу тепло, а за яйлою – сніг.

Потім - сектор «Old School», траси «Лучше никогда, чем поздно» 6б+, «Полёт навигатора» 6с – цікаве лазіння по мікро-зацепках.

 

 

3 січня. Мультипітч «Балалайка» 5А к. т, F 6a. Підійшовши під стіну, розчарувались, побачивши, що на ньому «висять» москалі. Через годину вони «перебороли» методом ІТО ключовий карниз першої мотузки. Ми вирушили за ними, вільним лазінням звичайно. Згодом наздогнали їх знову, і змушені були робити відсидку, доки москвичі звільнять станцію. Візитна карточка цього мультику – камін посередині маршруту і цікавий траверс по гладкій плиті на одній із останніх мотузок. Приємне лазіння.

 

 

 

Під верхом нас зачепив туман, мряка і вітер, а на яйлі було затишно – тому з рюкзака традиційно дістався снікерс і термос. Спуск вниз не став легшим. Спустились «мильні». Тільки на асфальті привітали один одного з горою :)

З’явилось нове завдання. На наступний день Вася проводив інструктаж по скелелазінню дівчатам із Москви.

 

Маша на Буревіснику

 

 

Паралельно там же, на Буревіснику, лазили спортивні маршрути складністю 6б, 7а+.

І ось прийшов час забирати спорядження. В той день погода зіпсувалась. Ми відправились у Севастопіль. Відразу рушили пішки через набережну у відділення «Нової Пошти». Але наша посилка ще не надійшла. Виявилось, що обіцяний час доставки і фактичний у цьому місті не співпадають. Сердиті, ми поплентались на пізнавальну екскурсію у Панораму оборони Севастополя. За цей час дійшла смс про доставку вантажу, який ми успішно забрали. Потім - ще прогулянка по місту у пошуках супермаркету (з ними у Севастополі туго). В результаті поїхали у місцевий «Фуршет» за продуктами. На вокзалі – традиційний хот-дог в лаваші, який нам полюбився. Дорога до нашого дому (так ми вже почали називати базу), точніше останні 4 км автоп’ятками, далась дуже важко.

6 січня. Холодно. Дощило. Але довелося об’єктивно оцінити спортивні траси на «Африці» одночасно продовжуючи заняття із Машою і Віолетою. Виявилось, що маршрути там складністю у діапазоні від 5а до 8а. Верхня частина сектору нависає. Траси дуже різні за рельєфом і стилем лазіння. Вася спробував пройти маршрут «Воробьевская» у стилі трад, але не вистачило камалотів і френдів середнього розміру – здоров’я дорожче.

Якраз в цей день був Святий вечір. У «общакових» продуктах знайшли пшеницю і почали варити кутю, яку зранку на наступний день я, все ж, якось доварила :)

Кутя подарувала смак Різдва.

7 січня. Зранку пішов дощ, тому зводити дівчат на стіну не вдалося. Ми з Васею вирішили поболдиряти. Болдрінговий район Куш-Каї теж порадував. Пробували деякі проблеми, але в цей день залізли тільки «Правую Феньку» 6б+, і «Кати-горошка» 6б+\6с. Останній маршрут здивував: він лізеться 2-ма способами – для низьких і для високих. Обоє змогли залізти цей болдер – кожен своїм способом. Але коли спробували використати варіант один одного – нічого не вдалось.

 

 

 

А в небі розгулявся шабаш планеристів – мабуть, на погоду.

Ввечері до нас завітали попрощатися дівчата, бо відчалювали до Росії.

8 січня. Нічний дощ не завадив сходити «Шкуродер» ІІІ Б \ V (?) к. с.  

 

 

 

 

 

Перша мотузка дуже сипушна, важко організувати страховку. Друга – цікаве лазіння по вузькому каміну. Далі – догрібання доверху. Але ми ще ускладнили задачу – для фізухи дійшли до вершини гори через «Двійку». Відчули виснаження.

Наступний день був днем відпочинку. Лляло. Потрібні були продукти, і я побігла в селище. Пробіжка до магазину і назад сподобалась. Рекомендую.

10 січня. Дощ замочив все скелясте. Це був день ходіння в гості до комендантів у сусідній кемпінг. В обід нас пригостили випічкою і чаєм з кримських трав, ввечері ми пекли у кемпінгу крильця. Діма і Юля гостинно допомогли організувати місце під трапезу на вулиці, за столом, біля вогню і свічок. Нам допомагали трапезувати 5 кумедних котів. Смачнючий глінтвейн окрилив остаточно.

11 січня. виконали ще одне важливе завдання – Вася робить першопрохід традової лінії, наміченої Михайлом Олександровичем на секторі «Шкуродер».

 

Вася готує станцію

 

 

 

Проходимо 2 мотузки по незайманих скелях. Лазіння приємне – лінія вдала. Деталі згодом напише сам першопроходець. По дорозі додому беремо крашпеди і болдиряємо по периметру одного валуна – 6а+, 6а+, 6с, 7а… На тому вгомонились.

12 січня. Шалений вітер. Робимо прогулянку до мису Айя. Прохід через базу відпочинку для простих смертних заборонений. Ідемо напролом через урочище. На груді каміння знаходимо тури – по цим знакам доходимо до потрібної стежки.

 

 

Жосткий трекінг

 

А місця нам зустрічаються просто казкові. Немає з чим порівняти. Пройшли декілька потенційних болдрінгових районів на лоні дикої природи.

 

 

 

Гора просто захоплює.

 

А це все неосвоєний район, майбутні проекти…

 

 

 

Тут освоєна частина, є альпіністські маршрути

 

 

 

Тут народжуються мрії…

 

Саме цього не вистачало – ось навіщо сьогодні вітер. П’ємо чай і задумуємось…

«Як корабель назвеш – так він і попливе». Для нас майбутня школа «Категория трудности» оправдала свою назву. Кожна із перешкод стала уроком, або підтвердженням життєвих позицій: «важливо вміти чекати – дощ закінчується, вітер вщухає», «радіти тому, що вдалось, не шкодувати про те, чого не встигли – всьому свій час», «люди, нові знайомства, спілкування – велика цінність», «немає смислу розчаровуватись, якщо ситуацію не зміниш, але якщо можеш чимось собі допомогти – дій, навіть нехай це буде складно», «вміти пристосовуватись до ситуацій і капризів Природи – просто знаходити собі достойне заняття», «Краще бути самотнім орлом ніж у стаді чайок», «все відбувається не даремно», ну і, звісно, «сила і мистецтво – у вільному лазінні».

P. S. У житті особливо цінуєш тільки те, що дається важко. Дане твердження прямо відноситься і до горосходження. І цей лозунг найбільш доречний для підсумку звіту про зимову поїздку до Криму.

Дякуємо Сітніку Михайлу Олександровичу за допомогу.

 

Фото О. Ящук, В. Веретюшкіна.

 

Альбом поїздки!